Деякі теоретики метафори стверджують, що всі мови є цілком метафоричними, що не існує такого явища як буквальна мова. Всі слова колись були метафорами, а перші люди, які дали імена речам, були поетами.
Мова — це суб’єктивний досвід, заснований на індивідуальних стратегіях і варіантах мовного застосування. Вміння говорити до іншого у конкретній ситуації виникає спонтанно і хаотично, а не диктується наперед суспільною конвенцією. Наша лінгвістична пам’ять — це невловиме хмарне сховище, в якому безперервно оновлюються та реорганізуються потоки мовного матеріалу, забезпечуючи нас безліччю асоціацій та можливостей висловитися.
Увесь риторичний інструментарій використовується не тільки у сфері словесних повідомлень, але також й візуальних. Образи — це ще більш рухливі, розмиті у своїх обрисах та пластично невловимі конструкії, аніж граматичні форми та фонеми. Вони володіють здатністю взаємодіяти та самоорганізуватися у певний комплекс вражень, вибудовувати одне між одними зв'язки. Мистецький процес представляє свої результати універсально — у формі знакових систем. Відтак художні знаки, що на перший погляд здаються ізольованими, насправді такими не є, оскільки всі вони, хоча б потенційно, якщо не фактично, пов'язані з іншими.
Багато метафор з часом втрачають свою поетичність і стають мертвими, або скам’янілими метафорами. Але вони зберігають свою визначну здатність репрезентувати об'єкт, подію або ідею, що не обов'язково наявні у тому ж просторі у момент висловлювання. Ця фундаментальна здатність вказувати на те, чого вже немає або взагалі ніколи не існувало, відрізняє мистецтво як мову від інших способів виразити себе.
У своїх роботах учасники та учасниці виставкового проекту Art Seasons. Verbalisation рефлексують над темами відкритого спілкування, спільних сенсів, дефектів сприйняття та свободи вираження своєї позиції. Молоді українські митці пропонують власні концепції сприйняття знаків та взаєморозуміння, розглядаючи мову як імперативну систему поведінки, сформовану наказами, питаннями, проханнями і закликами.
Одні й ті ж самі комбінації кольорів і фактур дають різні результати у сенсі своєї зрозумілості та виразності. Це спостереження підтверджує діалогічну природу мистецтва, а саме необхідність співприсутності глядача із художньою роботою, аби відбувся змістовний акт комунікації